Книга — храм мудрості

Звернення до батьків

У наші бурхливі часи, коли вирують політичні пристрасті, коли кожна людина відчуває себе все більш незахищеною перед екологічним лихом, коли душа часто-густо даремно шукає співчуття в навко­лишньому світі, в такі часи людині потрібна тиха, спокійна, задушевна, відверта розмова. Розмова, в якій би не нав'язувалися ті чи інші вчинки, ідеї, принципи, а саме та розмова, після якої відлягло б від серця, стало б затишніше і спокійніше, заме­рехтів би десь там на видноколі вогник надії.

Саме в такі часи людині потрібна хороша книга.

Нині повсякденність затягує людину, дріб'язкова боротьба гасить внутрішній вогонь. Дві крайності буття однаково принижують помисли людини — за­надто благополучне або в усіх відношеннях призем­лене існування, злиденність. У суспільстві, де ці крайнощі існують, не лишається місця для розвитку духовних сил. Лише об'єктивна оцінка матеріальних благ сприяє пробудженню Людини, її потягу до істинного знання без страху за свою власність і без прагнення вимолити собі благополуччя.

Велику (чи не найбільшу) популярність і серед за­собів масової інформації має телебачення (лише 28% молоді дивляться його менше, ніж годину на добу; 37,8% — від 2 годин і більше). Однак, емпіричні дослідження доводять, що останнім часом під впли­вом інформаційного потоку люди відчувають нега­тивні емоції,

А книга за роки свого існування відіграла основ­ну роль у розвитку нашої цивілізації. Гігантська, зібрана віками, бібліотека — надійна пам'ять людст­ва, де закарбувалися його звершення і мрії. Ця бі­бліотека створювалася на камені та металі, глиня­них табличках і дерев'яних дощечках, сувоях па­пірусу і пергаментних кодексах, пальмових листках і бересті, шовкові і папері — мінявся матеріал і спосіб виготовлення книги, але незмінним залиша­лося її призначення: служити збереженню і передачі знань, досвіду, художніх цінностей. У цьому відно­шенні історія книги — як невід'ємна частина історії культури — єдина від унікальних древніх мануск­риптів до сучасних масових видань.

Книга може бути товаром і наркотиком, а може бути і святинею.

Геніальний Леонардо да Вінчі писав, що кожна людина може знову довести теорему Піфагора, але ніхто не зможе вдруге намалювати «Даму з камеліями». Кожен художній твір неповторний. Тільки один раз послано нам Шевченкове «І мерт­вим, і живим...», «Сміються, плачуть солов'ї» Олександра Олеся, «Лісову пісню» Лесі Українки, дивосвіт любові поезії Ліни Костенко, її безсмерт­ну Марусю Чурай, табірні, кров'ю серця написані вірші Василя Стуса.

Хороші книги не старіють. їм дана вічна мо­лодість і оновлення в часі, вони — живий організм, повітря, без якого не може жити і розвиватися лю­дина. Книги — це кристалічний, щільно складений у сторінки наш багаторічний досвід, який робить безсмертним рід людський на землі.

«Книга дорожча мені за престол», — сказав В. Шекспір і він був правий: престоли впали і пішли в небуття разом із тими, хто сидів на них; книги Шекспіра залишилися.

Так сталося, що в деякі періоди історії, людство, а вірніше — владна верхівка, починає ненавидіти книги. Халіф Омар спалив Олександрійську бібліоте­ку, інквізиція палила вогнища із книг по всій Європі, Гітлер також влаштовував подібне. Але хіба можна спалити книги? Достатньо, щоб залишився лиш один примірник і через декілька десятків років з'являться нові десятки тисяч.

В далеких тибетських хатах, в священному кутку зберігаються різні дощечки для друкування книг. Господар дому, показавши свої дорогоцінності, обов'язково поведе гостя і в цей куток і зі справед­ливою гордістю буде показувати ці одкровення духу. Реріх сказав, що на Сході самим благородним пода­рунком є книга. Якщо ми скажемо своїм друзям: «Любіть книгу», то тим самим ми висловимо те, що дуже необхідно в наші дні, коли людський розум так ревно звертається до пошуків культури.

Книга, як говорили древні, — ріка мудрості, яка напуває світ. Це — символ Всесвіту, знань. У старо­давньому Китаї книга вважалася однією з восьми святих речей, силою, здатною захистити від злих

духів. У християнстві книги — це апостоли, які не­суть світло знань.

«Велика бо користь від навчання книжного. Кни­ги — мов ріки, які напоюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах — бездонна глибина; ми ними втішаємося в печалі, вони — узда для тіла й душі. І якщо старанно пошукати в книгах мудрості, то знайдеш велику втіху і користь для своєї душі», — написано в літописі «Повість врем'яних літ».

Здавна представники науки та філософії надавали великого значення книзі. Римський філософ Марк Тулій Ціцерон писав, що «дім, в якому немає кни­жок, подібний тому, хто не має душі». Відомий італійський поет епохи Відродження Ф. Петрарка називав книги справжніми друзями, приятелями. Вони завжди поруч, коли потрібна їхня допомога; вони ніколи не надокучають, а у разі необхідності негайно дають відповідь на всі запитання. Для Пет-рарки були книги, які вчили, як жити, і ті, які вчи­ли, як померти. Одні — розганяють турботи, інші — загартовують душу, вчать стримувати бажання і надіятися на самого себе.

Великого значення книзі надавали представники української літератури, науки і публіцистики: Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш та інші.

В тяжких, нелюдських умовах, в яких довелося побувати Шевченкові на засланні, єдиною втіхою для нього було читання книжок та потайне малярство. Майже в кожному листі до своїх приятелів і знайо­мих він просив надіслати йому ту чи іншу книгу.

У Шевченка на засланні поступово склалася бібліотека з тих книг, які надсилали йому друзі і тих, що виписував на власні кошти. «Шевченко по­божно ставився до кожної книжки, а особливо до тієї, яка перейнята була любов'ю до волі, до правди». Ще в «Главних правилах Кирило-Мефодіївського братства» було записано: «Утворюємо Братство з ме­тою поширення ідей переважно шляхом виховання юнацтва, літератури...».

Степан Сірополко відзначає, що пошана до книги перейшла від старшого покоління літераторів до мо­лодшого і, як приклад, наводить вислів про книгу видатного дослідника української літератури С. Єфремова: «Завоювати майбутність поможе нам книжка і тільки книжка».

Однак, він вказує на те, що в останні часи в Ук­раїні немає культу книги і підкреслює справедливу думку А. Шковського про те, що нація десь забула чи загубила інтерес і віру в непереможну силу кни­ги, а між тим «якраз тепер книжка являється най-сильнішим піонером українського Відродження, бу-дителем живого Духа і носителем культурних цінностей, так потрібних для нашої попаленої і по­топтаної ниви народної».

Отже, вважав Сірополко, необхідно напружити всі сили в ім'я культури для боротьби з книжковим зас­тоєм, повернути культ книги, пам'ятаючи слова французького публіциста Лябуе: «В загальній кар­тині цивілізації місце кожного народу означується кількістю книжок, яку він прочитує».

Сірополко вказує на те, що здобуваючи самоосвіту шляхом читання книг, слід дотримуватися певних правил, наводячи правила, вироблені науковцями Брюссельського Міжнародного Бібліографічного інституту:

1) не читати те, що не відповідає розумовим здібностям та знанням читача;

2) кожну розпочату книжку слід дочитати до кінця, за винятком того випадку, коли зміст книги викликає відразу;

3) перечитати книгу, якщо деякі її частини зали­шилися незрозумілими, проте, не слід робити це не­гайно, необхідно зробити деяку перерву для того, щоб набуті відомості зайняли в пам'яті читача своє логічне місце;

4) уникати невмілого читання, тобто швидкого і поверхневого;

Український мислитель Г. Сковорода, який про­жив майже 72 роки, без нарікань зносив усі свої нес-татки, не маючи своєї хати, сім'ї, грошей, мав усьо­го просту сіру свиту, жупан, одні черевики, але завжди носив із собою дві-три улюблені книжки і кілька рукописів.

А як Михайло Стельмах у повісті «Гуси-лебеді ле­тять» описує зустріч із книгою. Він так щиро про­сить книгу у Мар'яни, що та навіть краде у попа для Михайлика книжку.

Степан Васильченко у «Сторінках автобіографії» згадує: «Під впливом прочитання біографій пись­менників, я вирішив зробитися поетом чи письмен­ником...».

Багато місця в кімнаті родини Косачів займали книжки. Ольга Петрівна вчила дітей грамоти «по Кобзарю». А пізніше найбільшою родинною цінністю були літературні вечори, що відбували­ся в них удома. Там же влаштовувалися і літера­турні читання.

Безцінними є слова Івана Франка:

«Книги — морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить».

М. Монтень говорив, що йому потрібні три види спілкування з людьми: любов, дружба і читання книг.

Книга дає можливість піднятися над самим собою. Адже ні в кого з нас немає такого особистого досвіду, який дозволив би добре розуміти не тільки інших, але і самого себе. Всі ми відчуваємо себе оди­нокими в цьому світі. Нас замучують несправед­ливість і труднощі життя. З книг ми дізнаємося, що й інші, в тому числі, великі люди, також страждали і шукали, як і ми. Книги — це відкриті двері до інших душ і до інших народів.

Відкриваючи у 1833 році Ітонську публічну бібліотеку, сер Джон Хершел говорив: «Прищепіть людині смак до читання і дайте можливість читати, і ви безперечно зробите її щасливою. Таким чином ви наблизите її з кращими представниками будь-якої історичної епохи, з мудрими, ніжними, сміли­вими і чистими людьми, які коли-небудь прикраша­ли людство. Ви зробите з нього громадянина всіх націй, сучасника всіх епох».

Що змушує людину читати? — я часто запитую себе. Чисто естетичні запити? Сумніваюсь. Людина глибоко відчуває свою одинокість. Вона знає свої до­сягнення і недоліки, свої можливості і вади. Чи не для того вона читає, щоб зустріти себе в героях книг, нехай придуманих і не схожих на неї.

І хай ваша книжкова полиця буде небагата, але нехай вона прикрашає ваше житло. Закрийте двері кімнати, залиште зовнішньому світові всі його тур­боти, відірвіться від тривог у суспільстві, — і ви опинитеся в прекрасній країні, куди не проникає світський неспокій. Тут, чекаючи вас, стоять рядка­ми ваші друзі. Обведіть їх поглядом і виберіть ту, яка зараз найближче вашій душі. Адже, за палітур­кою будь-якої справжньої книги ховається як би «есенція живої людини». (Конан Дойль).

І пам'ятайте слова безсмертного Кобзаря:

«... Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь...».

Кiлькiсть переглядiв: 137

Коментарi